На Чорнобиль журавлі летіли
На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні,
Як сніжниця попелище біле
Розвівалось в рідній стороні.
Там згоріли гнізда і гніздечка,
Поржавіла хвоя і трава,
Журавлина крихітна вервечка
Напиналась, наче тятева.
Не було ні стогону, ні крику,
Тільки пошум виморених крил.
Журавлі несли печаль велику,
Наче тінь невидимих могил.
Не спинились птиці на кордоні,
Де всякає атом у пісок.
І дивився батько з-під долоні,
І ридала мати в небеса.
Д.Павличко
26 квітня 1986 року. Чорною та гіркою
увійшла ця дата в історію людства. На благодатній землі українського Полісся,
майже в центрі Європи, за 110
км . від столиці України Києва, сталася аварія, яку
обґрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою.
Ось вже 25 років ця
невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя
багатьох людей, завдає шкоди здоров'ю мільйонів українців. Наслідки
чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.
А тоді, в ніч на 26
квітня 1986 року, мирно спала синьоока поліська земля, молоде містечко
Прип'ять, що за 3 км .
від атомної станції. Це була ніч з п'ятниці на суботу і люди чекали вихідних та
прийдешніх травневих свят. В 1 год. 24 хвилини у приміщенні четвертого
енергоблоку при виведенні його в плановий ремонт і проведенні випробувань
турбогенератора стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього
енергоблока. Внаслідок вибуху була зруйнована покрівля четвертого блоку і
машинного залу.
“На розтрощеному
вибухом даху плавився гудрон і скрапував на землю, як чорні сльози цього
многогрішного століття.
З руїни реактора
виривається в небо стовп зловіщого вогню, пари, уламків перекриття, блискучих
труб, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета,
піднімається в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами…
Вогненний стовп
завмирає на висоті півтора кілометра, на вершині його утворюється освітлена
куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, усередині якого щось
рухається, згортається й випростується, але сам він стоїть над нічною землею,
як велетенська ялинкова іграшка блідо-вишневого, майже кривавого кольору” – так
описує початок найстрашнішої в світі катастрофи український письменник
Володимир Яворівський у повісті “Марія з полином у кінці століття”.
У ті хвилини світ
навіть не збагнув, що сталося. Першими відчули поштовх вибуху та побачили
велетенське полум'я у вигляді ядерного гриба мешканці Прип'яті та навколишніх
сіл. Відразу ж вплив радіаційного опромінювання відчули на собі жителі іншого
міста, що знаходилося на відстані 18
км . від станції – районного центру Київської області –
Чорнобиля. До речі, це стародавнє місто (засноване ще за часів Київської Русі в
130 км .
на північ від Києва) дало свою гірку назву потужній атомній електростанції,
будівництво якої було розпочато у 1977 році. В 1986 році працювало вже чотири
енергоблоки, добудовували шостий, а п'ятий збиралися пускати в дію. Це була
найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі.
Першими удар атомної
стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної
станції. Так, вони першими опинилися у самому пеклі смертельної радіації. Це
було рівнозначно самогубству. Їх було 50 – молодих, дужих пожежників. Усі до
одного вони з честю виконали свій службовий і громадянський обов'язок.
Земля була на грані
вселенської катастрофи. Якби тоді вогонь не зупинили, вибухнули б ще 3
енергоблоки. Дослідники стверджують, що в такому випадку на місці Київської,
Житомирської, Чернігівської областей та півдня Білорусії утворилась би
величезна воронка, загинули б на цій території люди і тварини, а радіаційною,
небезпечною для життя зоною була б вся Європа.
27 квітня 19 осіб, які
постраждали під час гасіння пожежі, були відправлені в Московську клінічну
лікарню № 6. Незважаючи на зусилля лікарів, шістьох ліквідаторів врятувати не
вдалося. Це лейтенанти В.Правик і В.Кібенок, старші сержанти В.Ігнатенко, В.Тищура,
М.Титенок, сержант М.Ващук. Усі вони посмертно відзначені високими нагородами.
В.Правику та В.Кібенку присвоєно звання Героїв. Цього звання удостоєний і майор
Л.Телятніков (помер після тяжкої хвороби у грудні 2004 року на 54 році життя).
Урядові нагороди також отримали 467 працівників
пожежної охорони. На сьогоднішній день жодного із тих п'ятидесяти пожежників
немає в живих. Усі вони пішли у вічність, а їхні імена вкарбовані у пам'ять
землян.
На захист землі і
народу України встали не лише пожежники, а й ті, хто брав участь у ліквідації
аварії та будівництві захисної споруди – так званого об'єкта “Укриття”, який
заховав залишки зруйнованого реактора. Це – робітники атомної станції, що
залишились працювати після вибуху, атомники з інших станцій, водії машин, що
прийшли на ліквідацію аварії. Це і льотчики гелікоптерів, з яких у воронку
закидали пісок. Це і шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент
саркофагу. Це були люди з усіх куточків України.
Найнебезпечнішою була
розчистка даху сусіднього енергоблоку. Молоді хлопці – солдати лопатами скидали
з даху радіоактивний граніт, працювали не більше 2-3 хвилин, а потім їх
відправляли додому. Можна лише уявити наскільки це було небезпечно, якщо 2
хвилини роботи на даху прирівнювалися до 2-х років служби в армії.
На ліквідації аварії
працювала велика армія медичних працівників, які надавали невідкладну допомогу
всім, хто був у ті дні біля зруйнованого реактора.
На жаль, з ліквідацією
аварії на атомній, біда для України не вщухла. Страшною радіацією було заражено
землю, воду, повітря на великій території. Радіоактивною чорнобильською хмарою
зачепило Білорусь, Росію, окремі райони Кавказу, Сибіру, Середньої Азії, майже
всі країни Західної Європи. Кажуть, що Чорнобиль викинув багато Хіросім.
Вже через дві доби
після аварії рівень радіації в місті Прип'яті перевищував норму для населеного
пункту більше, ніж у 115 тисяч разів, а в зоні реактора – у 110 тисяч разів.
Найбільш небезпечна 30-кілометрова зона відчуження, площа якої становить 2044
квадратних кілометри. Вона була офіційно визнана непридатною для життя. Ці
землі було огороджено гострою огорожею і названо Чорнобильською зоною.
Щоб врятувати людей,
що жили в межах ураженої зони, від смертельної радіації, їх усіх евакуювали,
тобто вивезли в інші регіони України.
Це була страшна
евакуація. До міста Прип'ять в неділю, 27 квітня прибуло більше 2 тисяч
автобусів. Їх підганяли до будинків, і люди, хто в чому був, прихопивши лише
документи і гроші, без речей, змінного одягу, сідали в автобуси і їх назавжди
вивозили із рідних домівок. Селили спочатку де тільки можна – в санаторіях,
таборах, лікарнях. Евакуйовані втратили все: житло, речі, роботу, а головне –
здоров'я. Почалося екстрене будівництво будинків для поселення людей.
Задля збереження
здоров'я в те літо всіх дітей із Києва та прилеглих районів було вивезено на
південь України.
Після ліквідації
аварії на четвертому енергоблоці робота електростанції була припинена через
небезпечну радіаційну ситуацію. Але в жовтні 1986 року після великих робіт по
спорудженню “саркофагу”, перший та другий енергоблоки були введені в дію, а в
грудні 1987 року відновлена робота третього.
Однак, у 1991 році на
другому енергоблоці спалахнула пожежа. Стало зрозумілим, що подальше існування
ЧАЕС небезпечне. 15 грудня 2000 року був назавжди зупинений останній реактор
станції і вона припинила своє існування. Але саркофаг, побудований над
четвертим енергоблоком, що вибухнув, поступово руйнується. Це може привести до
значних викидів. Адже, за офіційними даними всередині реактора знаходяться 95%
радіоактивних речовин від тієї кількості, що була на час аварії. Сьогодні йде
мова про будівництво так званої “арки”, яка накриє сучасний об'єкт “Укриття”.
Пам'ятаймо!
Сьогодні існують офіційні дані:
● Від наслідків
аварії на ЧАЕС померло 200 тисяч людей. Це не рахуючи тих, хто помер від
таких хвороб, як рак, цукровий діабет, серцеві хвороби, рівень захворюваності
на які підвищився у 100 разів.
У державі народилося
14 000 неповноцінних дітей, близько 70% від народження мають ті чи інші
відхилення у здоров'ї. Збільшується кількість психічних і онкологічних
захворювань серед молодого покоління.
● Радіоактивного
забруднення зазнали величезні території. Проведені обстеження показали, що лише
в Україні забруднення плутонієм-239 (зі щільністю від 0,1 кюрі й вище на 1 км2.)
становило 700 км2, стронцієм-90 (3 і більше кюрі на 1 км2)
і цезієм-137 (5 і більше кюрі на 1 км2) понад 3420 км2.
● Значного забруднення
зазнали водні артерії, особливо річки, що протікають біля ЧАЕС та Київського
водосховища, а також водозбірні площі басейнів Дніпра та Прип'яті. Сліди
радіоактивності були виявлені в усіх водосховищах Дніпровського каскаду, водою
яких користуються понад 30 млн. жителів України.
● Всього в Україні
забруднено територію площею понад 50 тисяч км2 у 74 районах 12 областей: Київська,
Житомирська, Чернігівська, Рівненська, Вінницька, Черкаська, Хмельницька,
Івано-Франківська, Волинська, Чернівецька, Сумська, Тернопільська. На цій території
розташовані 2294 населені пункти. В цілому потерпілих від Чорнобильської
катастрофи налічується в Україні понад 3,5 млн. осіб, з них 1,3 млн. дітей.
● 160 тисячам людей із 129
населених пунктів довелося залишити рідні домівки і переїхати в інші місця.
● Подоляни брали активну участь у
ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Перша група чисельністю 60 осіб
на 10 пожежних автомобілях була відправлена у зону аварії 9 травня 1986 року. 8
відділень подільських пожежників увійшли до складу зведеного загону пожежної
охорони Житомирської області. Два відділення (із Шепетівки та
Кам'янця-Подільського) несли чергування в Чорнобильській ВПЧ.
● У період з 1986 по 1989 роки
безпосередньо працювали у Чорнобильській зоні 132 працівники пожежної охорони
Хмельницької області.
● Сьогодні у Хмельницькій
області на обліку знаходиться 2527 дітей та 10553 дорослих, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи. 222 сім'ї залишилися без чоловіків та
батьків. В області проживає 941 переселенець та 1366 осіб прирівняні до статусу
чорнобильця.
● У 2004 році у місті Хмельницькому відкрито пам'ятний знак
пожежникам – героям Чорнобиля.
Проходять роки.
Чорнобильське лихо розчинилося у мальовничій природі України, у її духмяному
повітрі, у білосніжному цвітінні садів, у джерельних криницях. Життя триває…
Проте, скільки б не
пройшло часу, все одно чорнобильський біль чорною гіркотою осідає в душах
українців, ця трагедія навіки оселилась у людських серцях. Чорнобильська аварія
стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Чорнобильська трагедія жорстоко
нагадує нам про те, що люди ще не зовсім освоїли могутню енергію атома.
Врятований світ –
найкращий пам'ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про
них і робімо усе, щоб ніколи у людській історії не повторився Чорнобиль.
